#@#
Долгое время Наталка Карпа появлялась в СМИ исключительно в новостях, связанных с ее певческой карьерой. О личной жизни яркой львовянки ничего не было известно. Однако этой зимой ситуация в корне изменилась: певица стала появляться на светских мероприятиях с эффектным брюнетом. Журналисты все разведали о ее новом спутнике: им оказался герой АТО из Днепра Евгений Терехов по прозвищу Титановый Джексон. А когда в сентябре Viva! стало известно о предстоящей свадьбе этой пары, повод для встречи нашелся сам собой.
– Наталка, Женя, давайте начнем с самого начала. Расскажите, как вы познакомились?
Наталка: Ми познайомилися 27 жовтня 2015 року на концерті, в якому я брала участь, в рамках туру «Патріоти об’єднують країну». Женя тоді балотувався в мери міста Павлоград, звідки він родом, і як кандидат мав виступати з промовою, тому вперше ми один одного побачили за лаштунками. Був величезний open-air, багато артистів. Як побачила його, одразу зауважила, який він статний, гарний, розумний. Тоді ми просто обмінялися привітами, ніякого флірту не було. Після цієї зустрічі почали спілкуватися у Фейсбуці.
Евгений: К сожалению, я не прошел в мэры, зато стал советником мэра Днепра Бориса Филатова по вопросам волонтеров и АТО. Поэтому перед Новым годом, 28 декабря, я организовал концерт в военном госпитале в Днепре, пригласил много артистов, в том числе и Наталку.
Н.: У артистів передноворічні дні завжди насичені концертами та корпоративами. Спочатку подумала, що не зможу приїхати, але саме в цей день у мене було «вікно», тому я погодилася.
– Я думаю, вы согласились еще и потому, что приглашение поступило от Жени.
Е.: Нет, на тот момент еще ничто не предвещало нашего будущего счастья (улыбается). Вместе с группой «Антитіла» она днем выступила в военном госпитале, а вечером «Антитіла» в пабе давали концерт. Я пригласил туда же на ужин и Наталку с ее командой, чтобы отблагодарить. Мы сидели, по-дружески общались и договорились до того, что Наталка предложила Новый год отпраздновать вместе во Львове. Я, недолго думая, согласился, так как после войны еще и не отдох-нул нормально.
Н.: Коли ми сиділи в пабі, я як добра душа запросила всіх присутніх за столом до Львова. Кажу: «Я львів’янка і переконана, що найкращі новорічні і різдвяні традиції ви можете побачити лише у цьому місті, тим більше, що у моїй родині їх і досі дотримуються. От хто має бажання, приїжджайте, я вас усіх зустріну». Хоча у мене новорічна ніч була розписана по хвилинах. 31-го мені телефонує Женя і каже: «Якщо запрошення в силі, то я вже їду». І я замислилася: де він зустрічатиме Новий рік? Зізнаюся, тоді ніяких романтичних почуттів ще не було між нами. Я навіть не розглядала його як потенційного кавалера: тоді я просто відчувала, що це хороша людина, яка багато робить для бійців, яка сама пережила важкі поранення і довгу реабілітацію. Він привабив мене як особистість, постать. Женя прямолінійний, чіткий, правильний. Я домовилася, що він буде святкувати новорічну ніч в одному з тих місць, де я мала виступати. Вже після концерту приїхала до ресторану, де був Женя зі своїми друзями. Там святкували і мої друзі, ми об’єдналися у велику компанію. Коли залунала пісня Джо Кокера You are so beautiful, Женя запросив мене на повільний танець. Напевне, той танець розставив всі крапки над «і». Для себе я з’ясувала, що Женя вільний чоловік, який готовий до серйозних стосунків. Також зрозуміла, що подобаюсь йому. Женя мені відкрився, а я відкрилася йому. Хоча спочатку він думав, що в мене на той момент був хлопець.
– А у вас действительно был молодой человек на тот момент?
Н.: Насправді, у мене були стосунки, не можу, правда, сказати, що романтичні, але добрі дружні стосунки. Була людина, з якою ми спілкувалися, яка виявляла до мене симпатію, дарувала мені квіти, підтримувала, коли я була у важкому турі по Україні. А ще у мене скасувався тур у США, я дуже засмутилася, і в той самий час мене запросили взяти участь у турі «Патріоти об’єднують країну». Напевно, Бог щось бачить – так має бути: саме в цьому турі я познайомилася з Євгеном. Хоча спочатку я навіть не уявляла, що він стане моєю половинкою. Проте мені був невеличкий знак, з якого моя команда дуже сміялася. Після того концерту в Павлограді мене поселили в готельний номер для молодят – лише він був вільним (сміється).
– Как быстро развивались ваши отношения?
Е:. Наталка, конечно, для меня была настоящей звездой, а не только красивой девушкой, поэтому мне казалось, что ее сердце будет сложно завоевать. Дарил ей цветы, говорил приятные слова. Я знал, что у Наталки есть поклонник, и сначала старался держать дистанцию, но в новогоднюю ночь стало ясно, что между нами что-то происходит. Уже тогда я понял – она моя. Потом в рождественскую ночь у нас был ужин у родителей. И мне захотелось сделать ей что-то приятное.
– То есть уже через неделю у вас было знакомство с родителями?
Е.: Ей некуда было деваться – я оставался во Львове, а Рождество же принято отмечать в кругу семьи, вот она меня и пригласила (улыбается).
Н.: У мене ще була подруга з Києва, яку я теж запросила до себе на Різдво, тому прихід Жені не виглядав якось дивно. Я представила його батькам як свого друга. У мене дуже гостинні батьки, і вони не були проти, щоб я запросила своїх друзів і показала їм, як святкують Різдво у Львові.
– Женя, вы перед этой встречей волновались?
Е.: Я очень дружелюбный человек, люблю новые знакомства, поэтому особо не волновался. Тогда себя вел скромно. А вот когда мы собрались вместе на старый Новый год, между нами уже существовало сильное притяжение. И мне захотелось сделать приятное Наталке – я купил ей кольцо и подарил при родителях.
– Ничего себе! Быстрые же вы... И какова была реакция Наталки и ее родителей?
Е.: Это не было предложением, кольцо просто стало символом серьезности моих намерений. Я хотел показать, что Наталка моя девушка. Я романтик, у нас тогда был в разгаре конфетно-букетный период, и мне захотелось сделать ей подарок, тем более что ни на Новый год, ни на Рождество я ей ничего не дарил. Я принял решение очень быстро: Наталка была на фотосессии, а я в это время зашел в ближайший ювелирный магазин и купил кольцо, и даже угадал с размером. Конечно, Наталка была шокирована подарком. После этого я моментально стал любимчиком родителей (смеется).
Н.: Моя мама була в приємному шоці, як, власне, і я. У мене аж мурахи пробігли. Женя каже: «Пані Ліда, пане Семене, я хочу вам сказати, що мені дуже подобається ваша донька, я навіть ії кохаю. І на цих словах виймає коробочку і відкриває її. Я хочу підкріпити свої слова цією каблучкою і хочу, щоб вона стала моєю дівчиною».
– С этого момента вы стали жить на два города и ездить друг к другу в гости?
Е.: Мы стали жить на три города – Днепр, Львов и Киев. Стали лучше узнавать друг друга, притираться характерами. Через пару недель я снова захотел сделать сюрприз Наталке и купил ей еще одно кольцо.
Н.: Під час фотосесії він раптом з’являється – такий гарний, у костюмі, краватці – і знову дарує мені каблучку. Як про мене, він хотів зробити офіційну пропозицію, але чомусь злякався. Я іноді можу виглядати досить серйозною, недоступливою, такою собі грізною леді (сміється).
Е.: Я официально решил сделать предложение руки и сердца 13 февраля, на концерте группы «Антитіла». У меня были билеты на самолет из Днепра во Львов, но я опаздывал на него, поэтому ехал машиной до Киева, там сел на самолет и прилетел во Львов. Я рассказал о своем намерении Тарасу Тополе. Перед Наталкой же извинился, сказал, что не смог выехать из Днепра – опоздал на самолет, поэтому придется ей День святого Валентина провести одной. Подключил всех друзей: муж Наталкиной сестры встречал меня в аэропорту с букетом цветов, пиар-менеджера Наталки попросил, чтобы та уговорила ее пойти на концерт самой, сказав, что Тарас будет ей вручать грамоту за волонтерскую деятельность. Иначе Наталка категорически не хотела идти на концерт без меня.
Н.: Тепер я розкажу свою версію. Я розумію, що у Жені багато роботи і він не встигає на День Валентина. Я не ображена, але кажу, що не хочу без нього йти на цей концерт. І тут почалися дивні дзвінки від друзів, які вмовляти мене піти. Я нарешті погодилася, хоча відчувала: тут щось нечисто (посміхається). Під час концерту Тарас кличе мене на сцену, я без усілякої думки виходжу. У нього в руках папка, він виголошує промову про нашу волонтерську діяльність, а наостанок каже, щоб я сама розгорнула папку і зачитала. В залі три тисячі людей. Я беру папку і бачу там аркуш, на якому великими літерами написано: «Ти вийдеш за мене заміж?» Дивлюся – з лівого боку виходить усміхнений Джексон з величезним букетом білих троянд, але дуже схвильований. Я була приголомшена, а потім зрозуміла, що зараз переді мною на колінах стоїть чоловік, який робить такі нереальні речі для країни! У мене в житті ніколи такої романтики не було! І я в мікрофон кажу: «Так, я стану твоєю дружиною!» Після цього я ще кілька днів була від враженням – на ранок ущипнула себе, щоб впевнитися, чи не наснилося це мені? Джексон – чоловік, якого я чекала дуже довго, саме такого я бачила поруч із собою. І так само я відчувала, наскільки потрібна йому, наскільки він мене любить. Нарешті з’явився той, кому я хотіла відповісти «так».
– Как вас приняли родители Жени?
Н.: Дуже гарно, хоча спочатку я дуже хвилювалася. Я в цьому страшенна боягузка. Хоча за гороскопом я Лев, та смілива лише в роботі, а в особистому житті – ні. Женя – Рак. Я одразу сказала йому, що за гороскопом ми не підходимо один одному, оскільки обидва лідери. Та ми любимось, тому готові йти на компроміси.
Спершу я познайомилася з сестричкою Жені. У нього дуже велика родина, в його батьків п’ятеро дітей: три сина і дві донечки. Дарина просто підійшла до мене, обійняла і сказала: «Привіт, я Дарина». Я очікувала чогось офіційного, а тут все вийшло так легко і невимушено. Особливо теплі стосунки в нас склалися з донькою Жені – Анічкою. Ми одразу знайшли спільну мову.
Е.: А я не верю в гороскопы. Я верю в нашу любовь. Родители по работе летели в Грузию через Киев, и у них в запасе было пару часов. Мы встретились в ресторане, познакомились и хорошо пообщались. Они были приятно удивлены и довольны моим выбором.
– Если Женя такой быстрый, тогда почему со свадьбой тянули аж до осени?
Н.: Я справжній консерватор. Для мене через місяць сказати «так» було подвигом. Щодо весілля в нас були різні погляди: Женя хотів великого гучного святкування, а я про таке ніколи не мріяла. Я думала, що ми розпишемось, а потім удвох поїдемо на місяць до моєї улюбленої Італії. Саме так я собі уявляла ідеальне весілля. Тому, мабуть, ми так довго тягнули, вирішуючи, хто кого перетягне (сміється). Але Женя нарешті мене переконав: «Наталка, я хочу бачити тебе в гарній білій сукні, хочу щоб твої рідні за тебе пораділи, і всі ми разом відсвяткували наше кохання». Я погодилася: робимо велике весілля.
– Дату – 18 сентября – специально подбирали?
Н.: Женя хотів на початку літа, але ми фізично не встигали. Я його переконала на серпень – це мій місяць, я народилася в серпні, саме тоді розквітають мої найулюбленіші квіти –гладіолуси. А Женя 27 серпня вважає своїм другим днем народження – саме в цей день його було важко поранено в зоні АТО, але Бог його врятував. Була черепно-мозкова травма, багато осколків витягли, але ще багато залишилося в його тілі.
Ось чому спочатку ми планували велике і гучне весілля саме на серпень. Але не встигали, тому Женя вирішив купити нам подорож до Туреччини, і ми поїхали в особливе місце – у маленьке містечко Ефес, туди, де останні роки жила Богородиця, я дуже хотіла там побувати. А дату весілля вирішили перенести на два тижні. Ми дуже гарно удвох провели час. Зізнаємось: розписалися ми все ж 27 серпня та про це майже нікому невідомо.
Е.: А когда мы пришли в загс, то узнали, что ровно в этот день год назад здесь расписался Сергей Притула, и тоже тайно, они были только вдвоем с женой.
Е.: На свадьбу пригласили самых близких друзей и родственников – около 120 человек. Прошла она в том же ресторане, где мы вместе провели новогоднюю ночь, и свадебный танец мы исполнили под песню Джо Кокера. Было все так же, как в ту ночь.
– Наталка, расскажите о свадебном платье. Оно получилось именно таким, каким вы его представляли еще с детства?
Н.: Я ніколи не мріяла і не хотіла весілля. От моя молодша сестричка, на відміну від мене, все життя марила весіллям. Я казала Жені, що згодна на джинси і білу майку, на швидкий розпис, після чого б ми полетіли до Рима. Але Женя мене переконав у протилежному. Я йому довіряю – значить, так для нас найкраще. А весільну сукню – навіть дві – мені шила українська дизайнерка Катя Кароль.
– Так в медовый месяц поедете в Италию?
Н.: Є дуже романтичне місто, в якому я ще ніколи не була, напевно, відчувала, що буде щось важливе в моєму житті, або чекала на певну людину. Я багато де була у світі, а Париж я залишила для романтичної подорожі з коханою людиною. Можливо, медовий місяць буде в якійсь екзотичній країні, а після весілля ми з Женею полетимо на днів п’ять до Парижа – будемо гуляти вуличками, надихатися, цілуватися, обійматися, кохатися, фотографуватися (сміється). Такий подарунок нам зробив Ігор Захаренко, власник «Феєрії мандрів».
– Кого в дружки позвали?
Н.: Моїх близьких подруг, серед яких і Світлана Тарабарова, яка, до речі, також нещодавно вийшла заміж. Це людина, яка мені близька по духу, дуже талановита, розумна, щира, світла. Ми з нею дуже потоваришували, коли концертували разом жіночим батальйоном. А ще вона перша дізналася про мою історію кохання з Джексоном. Ми одна одній постійно виливаємо душу. Вона щиро за мене радіє.
– То, что вы живете на три города, помогает в отношениях или, наоборот, усложняет?
Н.: Справа в тому, що Женя мене від себе нікуди не відпускає. Якщо йому потрібно в Дніпро – бере мене із собою, якщо мені потрібно у Львів – їде зі мною, а якщо нам потрібно спокійно жити – ми їдемо до Києва (посміхається).
Фото: Лена Дякив, Виталий Качур
Ирина Пикуля
Следите за нашими новостями в соцсетях: Viva! в Facebook и ВКонтакте
